Shaved, with a touch of green, sandpaper head
a young soldier, skinny arms
khaki-colored wax flowers,
blue eyes
through which you can see childhood, school,
the ringing abyss of the unlived
like a reflected world sliding in a trolleybus window.
at the end of the poem a shell will arrive.
the soldier is followed by a shadow:
a girl powdered like a geisha
with seven pigtails
with pistol casings woven in each one.
the girl is singing 
while a shell fragment like a swift has already made a nest on her chest
under the nipple, 
and the crimson hatchings 
have drilled their way into the temple
of dark liquids,
the altar of the diaphragm, the vaults of the ribs.
a summer's day
bursts,
a heavy bucket of mercury,
turns into hundreds of thousands of tiny drops
toxic rain 
the jet trail
spreads like bone marrow
outside the vertebrae.

Літній день

поголений, з легкою прозеленню наждак голови,
молодий солдатик, худі руки, воскові квіти  
кольору хакі,
блакитні очі
крізь які видно дитинство, школа, 
дзвінка безодня непрожитого
ніби віддзеркалений світ, що ковзає у вікнах тролейбуса.
наприкінці вірша прилетить снаряд.
а за солдатиком тінню йде
напудрена як гейша дівчинка:
з сімома косичками,
з пістолетними гільзами, вплетеними в кожну.
дівчинка співає,  
осколок як стриж уже звив гніздо на грудях
під соском,  
і багряні пташенята  
занурилися у храм
темних рідин.
вівтар діафрагми, склепіння ребер.
літній день розлетівся,
важке відро ртуті
на сотні тисяч легких кульок,
отруйний дощ.  
слід від літака
розтікається як кістковий мозок
за межами хребців.