Blackbirdan online journal of literature and the artsSpring 2016 v15n1
poetryfictionnonfictiongalleryfeaturesbrowse
an online journal of literature and the arts
 print preview
 English
back SERHIY ZHADAN

The Air We Breathed

Ця лисиця
плаче вночі на місяць,
і оминає всі мої пастки,
так нібито нічого не сталось,
так нібито її це не стосується.

Колись вона носила на шиї
прикраси, від чого їхня вартість
лише зростала,
і плед, в який вона загорталась,
був ніби соняшникове поле,
і ним ходили птахи,
визбируючи пізні зерна
ніжності.

І коли вона гнівалась,
лють підіймалась її венами,
наче волога стеблом троянди.

В любові найголовніше
не вірити тому, що говориться.
Вона кричала: «Лиши мене в спокої»,
намагаючись сказати:
«Розірви моє серце».
Вона відмовлялася
говорити зі мною,
насправді відмовляючись
видихати повітря.

Так ніби хотіла зробити
мені ще гірше, ніж є.

Так ніби найбільша наша проблема
була в повітрі,
яким ми дихали.  


return to top