Blackbirdan online journal of literature and the artsFall 2017  Vol. 16 No. 2
poetryfictionnonfictiongalleryfeaturesbrowse
an online journal of literature and the arts
 print preview
 English
back СЕРГІЙ ЖАДАН

 

Влітку
вона ходить кімнатами,
ловить вітер у кватирках,
мов невправний рибалка,
що ніяк не налаштує
вітрила.

Підстерігає протяги,
ставить на них пастки.

Але протяги говорять їй:
надто ніжні твої рухи,
надто гаряча кров,
з такою витримкою
що ти можеш піймати
в житті!

Надто високо ти
здіймаєш долоні,
ловлячи пустоту.
Все, що вилетіло нам
із рук, — лише порожнеча.
І все, на що
не стає терпіння, —
лише вітер, який літає
над містом.

Сонце в ранковому небі,
схоже на апельсин
у шкільному ранці:
єдине, що має справжню вагу,
єдине, про що думаєш,
коли стає особливо
самотньо.  


return to top